Вікторія Бєзрядіна – лікар УЗД – віднедавна працює в Медичному центрі Святої Параскеви. Сама родом з Буковини. Попри лікарську практику, у вільний від роботи час, пише дитячі казки.
Почала писати для власних дітей, а згодом стала творити і для інших. Напередодні новорічно-різдвяних свят принесла нам у подарунок книжечку – власну казку «Чому святкують Новий рік». Тож ми вирішили познайомити Вас з нашим лікарем та розповісти про її талант.
– Як народилося бажання і любов до написання казок?
– Змалку мої діти любили казки, перед сном я завжди читала їм. Обговорення прочитаних творів перетворювалися в цікаві дискусії. Діти зростали, а з ними зростала й потреба отримання інформації про дорослий світ у звичний для нашої сім’ї спосіб. І тоді з’явилися перші розповіді у вигляді казок перед сном.
Перша розповідь була про температуру – королеву єгипетську, відтоді діти знають, що треба пити, бо королева живе у пустелі, і не любить воду. А через розповіді про пригоди Живудалика ми вивчали історії різних країн. Казка про сономобіль навчила дітей режиму сну. Пригоди мікроба Сіромана привчили до гігієни. У казці про вишневу гілочку ми обговорили особливість та індивідуальність кожної дитини. Казка «Чому святкують Новий рік» не стала винятком повчальних розповідей і навчила дітей ставити цілі та підводити підсумки.
– Чому саме цей жанр?
– Казка – засіб виховання та навчання дітей.
– Яка ваша улюблена казка?
– «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Усі дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає.
– Як виникла співпраця зі школою-інтернатом?
– Для всіх важливо вірити! Вірити в казку. Для дітей ця потреба особлива. Свого часу я активно займалася громадською діяльністю і під час відвідувань інтернату (спеціалізована школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку) відчула, як дітям не вистачає казки. Так побачила світ перша надрукована книжка з малюнками учнів інтернату. До Дня Святого Миколая діти отримали подарунки і книжку – все забувається. Знаю, що кожна дитина, яка стала «відомою» (так вони почувалися, коли побачили свої малюнки в книжці), повірить у себе і в чудо, бо насправді воно є!
Вікторія Бєзрядіна написала вже більше ніж 15 казок. Незабаром завершується етап їх редагування і, сподіваємося, невдовзі прочитати ці казки зможе широкий загал.
– Як народилося бажання і любов до написання казок?
– Змалку мої діти любили казки, перед сном я завжди читала їм. Обговорення прочитаних творів перетворювалися в цікаві дискусії. Діти зростали, а з ними зростала й потреба отримання інформації про дорослий світ у звичний для нашої сім’ї спосіб. І тоді з’явилися перші розповіді у вигляді казок перед сном.
Перша розповідь була про температуру – королеву єгипетську, відтоді діти знають, що треба пити, бо королева живе у пустелі, і не любить воду. А через розповіді про пригоди Живудалика ми вивчали історії різних країн. Казка про сономобіль навчила дітей режиму сну. Пригоди мікроба Сіромана привчили до гігієни. У казці про вишневу гілочку ми обговорили особливість та індивідуальність кожної дитини. Казка «Чому святкують Новий рік» не стала винятком повчальних розповідей і навчила дітей ставити цілі та підводити підсумки.
– Казка – засіб виховання та навчання дітей.
– Яка ваша улюблена казка?
– «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Усі дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає.
– Як виникла співпраця зі школою-інтернатом?
– Для всіх важливо вірити! Вірити в казку. Для дітей ця потреба особлива. Свого часу я активно займалася громадською діяльністю і під час відвідувань інтернату (спеціалізована школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку) відчула, як дітям не вистачає казки. Так побачила світ перша надрукована книжка з малюнками учнів інтернату. До Дня Святого Миколая діти отримали подарунки і книжку – все забувається. Знаю, що кожна дитина, яка стала «відомою» (так вони почувалися, коли побачили свої малюнки в книжці), повірить у себе і в чудо, бо насправді воно є!
