Диспанкреатизм і хронічний панкреатит у дітей

На пострадянських просторах діагноз «хронічний панкреатит» набув неабиякої популярності, і доволі часто його ставлять навіть дітям. Під впливом зарубіжних публікацій та наукових досліджень вітчизняні педіатри поступово замінили діагноз «хронічний панкреатит» на «реактивний панкреатит» та «диспанкреатизм». Безсумнівно, у багатьох батьків ці назви, почуті під час обстеження їхніх дітей від лікаря, викликають страх.

Відомо, що підшлункова залоза – це орган, який бере участь у процесах травлення, продукуючи і виділяючи весь набір необхідних для перетравлення їжі ферментів у дванадцятипалу кишку. Ця функція підшлункової залози називається «екзокринною». Крім неї, у підшлункової залози є ще одна надважлива функція – «ендокринна», основне завдання якої – продукування та виділення гормону інсуліну у кров та підтримання певної концентрації цукру (глюкози) у крові. Тому оцінку діяльності підшлункової залози треба проводити всебічно, як її екзокринної, так і ендокринної складових. І тільки після підтвердження недостатності екзокринної функції підшлункової залози за даними копрограми (нейтральний жир у калі), фекальної еластази калу, α-амілази та ліпази сироватки крові, після верифікації об’єктивних змін розмірів або структури підшлункової залози за даними ультразвукового дослідження, а також за наявності відповідної історії хвороби (верифіковані напади гострого панкреатиту), діагноз «хронічний панкреатит» можна вважати правочинним.

Слід зазначити, що «справжня» недостатність функції підшлункової залози у дітей трапляється досить рідко і, як правило, зумовлена вродженими дефектами розвитку підшлункової залози або генетичними захворюваннями (муковісцидоз). Більш частим є тимчасове або відносне зниження екзокринної функції підшлункової залози, яке наші педіатри називають «диспанкреатизмом» і «панкреатопатією». Така транзиторна недостатність екзокринної функції підшлункової залози може бути зумовлена широкою низкою чинників (систематичне вживання «нездорової» їжі, перевищення кількості їжі, інфекційні захворювання кишківника, гастродуоденіт, гастрит, дискінезія жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, гельмінтози та ін.) і часто потребує втручання лікаря та медикаментозного лікування.

Отже, менше діагнозів – більше діла!

автор лікар-педіатр Юлія Тодика

(приймає у київському підрозділі медичного центру Святої Параскеви)